ЛУНА – Маг-ни-ты [2016]

Чітко пам‘ятаю момент, коли пару років тому дізнався про Крістіну Бардаш, яка тоді ще не взяла собі сценічного імені ЛУНА.  Це була душевна напівпровокаційна пісня «Виграй» на текст добре відомої мешканцям Мережі київської літераторки Лізи Ґотфрік. Пісня виконувалася під мінімалістичний акомпанемент піаніно і швидко набувала інтернет-популярності (майже певен, що не лише у середовищі тих, хто слідкує за українським музичним процесом).  Уже тоді було зрозуміло, що потенціал є. Втім, приблизно рік  після цього оригінального дебюту минув без новин. По-справжньому все закрутилося по виході EP Первая четверть і двотрекового синглу Осень (уже маркованих брендом ЛУНА).  Їх помітили й, за моїми враженнями, дуже позитивно сприйняли музичні веб-ресурси, звідти ж походить і перша улюблена мною пісня («Затмение»). З того часу проект впевнено прогресує, нарощуючи масштаби своєї популярності (але про це трохи нижче).

Назва дебютного лонгплею, який є предметом цієї рецензії, несподівано нагадала мені рядки з власної ж дебютної поетичної збірки (виданої в уже досить далекому 2009 р.):  «не можна не бачити системи взаємних магнітів / хитро розташованих у світі людей».  Вдаюся до цитування цієї асоціації тому, що, судячи з усього, саме про подібні магніти йдеться у цьому незвичайному альбомі.  Принаймні для себе я склав саме таку думку. Звісно, подібні згадки дорогого коштують, тож назва налаштувала на сприйняття платівки напрочуд вдало. Хоча талант влучного і доречного «неймінгу» відчувався і в назві самого проекту.

Для тих, хто на момент релізу повноформатника (у травні 2016) вже був знайомий з творчістю Крістіни, саунд і подача матеріалу не стали несподіванкою. Чого не сказати про решту публіки, яка одразу розпочала жваві дискусії на тему «DIY-поп чи мейнстрім, який хотів би здаватися DIY», а також – проводити паралелі з творчістю і образом Lana Del Rey. Питання класифікації явища завжди постає перед людьми, коли воно хоча б певною мірою є новим і незвичним, тож це було передбачувано і в підсумку лише додало проекту «стартової» енергії.  Щодо моєї думки з цих питань, то очевидно, що обидва згадані аспекти є вдалими продюсерськими ходами, які сприяли швидкому віднайденню власної цільової аудиторії. 

Якщо знати вітчизняний музпростір, то не менш очевидно, що саме такого проекту йому зокрема й бракувало на цьому етапі. Шкода лише, що ЛУНА у своїй творчості лишається цілком російськомовною, що нині апріорі звужує ареал її популярності власне в Україні, - особливо враховуючи той факт, що на фоні тривалої та незавершеної війни з РФ багато хто навіть із питомо російськомовних мешканців України свідомо перестав користуватись російською в публічному просторі, не бажаючи мати нічого спільного з країною-агресором. Звісно, мовна ідентичність не завжди є 100% ознакою реального патріотизму, але подібні зміни є показовими для нинішньої України.

Попри те, що саме Крістіна є генератором ідей і джерелом харизми, у проекту ЛУНА також є згуртована команда музикантів і піарників (персоніфікованих лейблом Kruzheva Music, котрий очолює чоловік Крістіни й один з лідерів широко відомої групи ГРИБЫ – Юрій Бардаш). Це важливий чинник якості та успішності у тому числі й дебютного альбому, значення команди для артиста ніколи не можна недооцінювати, тим більше в нинішню інформаційну епоху.

Платівці Маг-ни-ты не бракує хітів: перший альбомний трек (однойменний назві проекту), уже згаданий «Затмение» з його емоційною напругою, влучною лірикою і чіпким приспівом, танцювальний, бездоганно аранжований і пристрасний «Бэмби», наркоманська «Бутылочка» (особливо популярна у відеоверсії) і, звісно, пронизливо-відчайдушна балада «Мальчик, ты снег», котра, можливо, водночас є взагалі найбільш оригінальним треком усього альбому.  Гадаю, нема сенсу окремо зупинятися на тематиці пісень, вона типова для жанру, але все вирішують деталі й харизма, яка є сумішшю вразливості, ніжності й сексуальності.

Можна по-різному ставитися до цієї музики (чим полюбляють займатися деякі українські музичні журналісти, які категорично її відкидають). Але завжди приємно, коли творчість, котру неможливо не помітити в інформаційному потоці, зроблена душевно й зі смаком та приносить справжні емоції навіть такому слухачу як я (далекому загалом від «попси» в її вузькому розумінні).  Втім, я не вважаю, що ЛУНА – це типовий поп-проект, – хоча б уже тому, що кожному незаангажованому спостерігачу очевидно, що для самої його лідерки на першому місці саме творчість як така, самовираження і спілкування зі слухачами. Це відчувається як у записах, так і на концертах, - і неймовірно підкуповує, адже цей пріоритет практично неможливо завжди імітувати, тож термін «душевний поп із присмаком 90-х», яким маркують подекуди її музику видається мені дуже доречним.

Якщо спробувати уявити собі перспективи проекту ЛУНА, то все досить неоднозначно. З одного боку, ще більший комерційний і творчий успіх здається невідворотним, адже для цього є все необхідне. З іншого боку, вже згадана тут орієнтованість на російськомовну аудиторію (якої, щоправда, вдосталь і поза межами РФ) зумовлює концертну діяльність «за порєбріком», що дуже і дуже неоднозначно сприймається значною частиною українців, які поважають приклад артистів, котрі прийняли для себе рішення відмовитися від цього ринку з етичних міркувань. Особисто я уважно слідкуватиму за новинами цього колективу.