Amphibian Man — Path (2023). Огляд
Лейбл Neformat Family представляє новий альбом добре відомого нашим читачам столичного сьорф-рок проєкту Amphibian Man. Цього разу Іван Семещенко сам чи то шукає, чи то прокладає "Шлях" для інших слухачів. Тож розібратися з альбомом "Path" нам допомогла музична оглядачка, авторка зіну bubblegum та однойменного Telegram-каналу Олена Погонченкова.
У передостанній день літа Іван Семещенко у рамках свого сьорф-проєкту видав п'ятнадцятий повноформатник "Path". Стрімкий, гнучкий та мелодійний альбом пропонує повернення до класичного "амфібійного" звуку, проте місце та час виходу мають для його звучання не менше значення, ніж spring reverb.
Згодом реліз з'явиться і на стримінгах
Рецензію на альбом українського сьорфу кортить почати з питання "чи існує український сьорф?" Жанр зі специфічним звучанням і чітко окресленими ознаками для пуристів "закінчився" в середині 1960-х, коли з життєрадісного мейнстриму його основні представники перейшли до гри в маленьких клубах та створення одноманітних кіносаундтреків — у випадку інструментального сьорфу, або поринули у світ психоделічних експериментів — у випадку вокального. Однак відчуття "капсули часу", притаманне класичному сьорф-року, до сьогодні дозволяє ідентифікувати його присутність у записах панк- та інді-рок часів.
Сьогоднішній сьорф — ще одна золота жила для жанрових плейлистів на Spotify та забаганка квартирних відлюдників з гітарами. Іван Семещенко встиг пограти в кількох гуртах різного ступеню важкості, але це ніколи не ставало на заваді його сольному проєктові. Фактично він і є таким собі квартирним музикантом та ґіком свого інструменту. "Просто граєш й народжується структура", — ділиться він інтуїтивними техніками в Neformat-подкасті. Невимушеність інтуїції, відсутність мудрування — перше відчуття від "Path" з його чіпкими й життєствердними мелодіями ("Mirage", "Path"), що несуть тепло від вдалих випадковостей. Проте палітра альбому ширша за мелодійну гру чи ностальгію за золотою добою жанру.
Проєкт Amphibian Man з’явився 2015 року й навіть своєю назвою — алюзією на, певно, найвідоміший сай-фай блокбастер совєтських часів — продовжував хвилю стилізаторського сьорф-року нульових з його закоханістю в естетику фільмів категорії Б і гітарні примочки. "Path" продовжує серію інструментальних сьорф-альбомів, що їх Іван за допомоги запрошених музикантів встиг обіграти на чисельних виступах. Однак для кращого розуміння походження альбому варто слухати його в парі з тогорічним дебютом на лейблі Neformat Family, мініальбомом "Flaming Home" (2022).
Драматична динаміка "Flaming Home", а також факт приналежності до лейбла й, відповідно, спільноти, що опікується панком і металом, зробили його першим повністю постсьорфовим релізом у дискографії Amphibian Man. Хоча на територію сьорф-панку Семещенко заходив ще у 2018 році з альбомом "No Surfers in My Town", несподівано сухий, важкий та насичений звук "Flaming Home" почасти робив його ледь не металевим кросовером, а до східного мелодизму додалася похмура героїка. Цей лонгплей продемонстрував, яким може бути сьорф-реліз воєнного часу.
"Path" виходить менше ніж через рік після "Flaming Home" і концептуально є альбомом-пошуком виходу з "дому-що-палає". На це недвозначно натякає його назва та обкладинка зі стилізованим написом на тлі, чи то тунелю-кротовини, чи то нескінченого лабіринту. Проживати "нормальне" життя за сьогоднішніх умов неможливо, проте будь-яке вкорінення в нормальності надає нам сил.
Звук "Path" є пошуком того ступеню нормальності, що його можуть собі дозволити українці у творчості та повсякденні. Рішення Семещенка просте й полягає в поверненні до звичного звучання Amphibian Man: високі хвилі ревербу, гітарне булькотіння, сирість, бруд та традиційна сьорфова вологість. Однойменний перший трек і також альбомний сингл "Path" ураз зачаровує класичним сьорф-мелодизмом. Частина композицій нагадує легкі замальовки ("Ticket", "Crow"), проте альбом не втрачає гнучкості та швидкості навіть в атмосферних, повільних треках ("Ghost"). Імлисті "Dead End" та "Eclipse" тематично ніби продовжують "Flaming Home", але відмовляються від його полум’яної виразності, натомість їх просочує майже стоунер тягучість. "Asassin", вдала вилазка на територію анатолійського року, змушує згадати найбільш східний альбом Івана — "Pyramids".
"Path" можна розглядати як антологію звучань і тем усіх попередніх релізів Amhibian Man, а також як реліз, з якого проєкт Івана Семещенка варто починати слухати. Сьорф у його прочитанні ніколи не існує у вакуумі, натомість перегукується з сусідніми жанрами української сцени — психоделічним і стоунер роком, мідвест емо і постхардкором, і навіть блек металом. Немов запітніле люстерко, "Path" надає жанровий, проте всебічний звуковий відбиток Києва circa 2023.
Почути Amphibian Man наживо можна буде у Києві, 3 вересня, на фестивалі Украбіллі Бавовна. А якщо вас зацікавили фізичні носії, "Path" вже доступний на дисках та касетах. Щодо покупки пишіть на офіційні сторінки гурту:
https://www.facebook.com/amphibianmansurf
https://amphibianman.bandcamp.com/
https://www.youtube.com/channel/UCxQe123ykYlE6ZGrcjR4SKA
https://www.instagram.com/amphibianmansurf
