Де живе потаємне сяйво: інтерв’ю із The House Of The Hidden Light

Скат-музикант, кажан із флейтою в лапах, мстиві альбатроси; тріщання тріскачок, бубніння труб, совання смичків – приблизно так можна описати аудіозаписи проєкту. Неокласичний дарквейв, виконаний за допомогою синтезатора та комп’ютерної програми – так їх конкретніше визначає автор, котрий ховається за псевдонімом Альбін Грау.

— Ви пишете музику, також літературні твори, працюєте з візуальним мистецтвом (як зображеннями, так і відео), і все це виглядає тісно пов’язаним. Чи є тут якийсь вид первинною ланкою, вихідною точкою, чи можна з них утворити певний послідовний ланцюг для вас? Мова не стільки про пріоритетність, скільки про те, що для чого, скажімо, є джерелом натхнення, в якому порядку виникає?

— Першочерговим є інтерес до самої уяви, фантазії як такої. Євген Головін писав: "Мрія – це єдина розкіш у епоху машин". Але й уява буває активною та пасивною: або вибудовуєш свою міфологію, або потрапляєш до світу нав'язаних тобі міфів і бажань. Тож будь-який творчий медіум (особа, яка є сполучною ланкою між двома світами: матеріальним і духовним – ред.) служить для зведення стоїчної фортеці, але з матеріалів власних історій, мелодій та образів.

Зрештою, усі ці твори мають зворотний характер, здається, що в результаті саме вони формують особистість. Крім того, ніколи не знаєш, що буде в пріоритеті у певний період життя: зараз для мене первинною є література, потім музика, потім уже все інше, але може бути навпаки.

— Ваша музика характеризується кінематографічністю. Які її перспективи ви бачите? Можливо, уявляєте саундтреками до фільмів?

— Швидше навпаки. Перед тим як зайнятися музикою, я, зазвичай, надихаюся саундтреками майстрів, як-от: Бруно Ніколаї, Енніо Морріконе або Зденека Лішки. Звісно, з кінематографом цікаво працювати, однак сучасне кіно (як мейнстримове, так і авторське) здебільшого розчаровує, тож поки що планую триматись якомога далі від кіноіндустрії.

— Ви використовуєте псевдонім Альбін Грау – справжнє ім'я німецького митця. Можете себе повністю ототожнити з іншою людиною, хай навіть лише свою іпостась художника?

— Альбін Грау був художником у "Носферату", і саме він створив один з найбільш заворожуючих образів у історії кіножахів – графа Орлока. Однак також був досить невдалим продюсером, і, на жаль, нам майже невідомі інші прояви його таланту. Раніше ще ходила байка, наче він зник десь у Другій світовій, але насправді Альбін Грау емігрував до Швейцарії, а потім оселився в одному з баварських містечок і дожив там до 85 років.

Щодо апропріації (присвоєння – ред.) імені, то це звичайне явище в культурі, наприклад, батько японської містики та детективів Едогава Рампо взяв псевдонімом ім’я свого кумира Едгара По, лише переінакшив його на японський лад. Насправді це такий талісман, привид, який є тобі покровителем. 

— The House Of The Hidden Light — унікальний проєкт, принаймні для України. Гадаю, запитання про музику, яку ви слухаєте, не буде банальним. Також зокрема про українську, якщо така є (і бажано крім неофолкових колег зі спільних збірників, бо це неважко здогадатись).

— Крім уже згаданих кінокомпозиторів, я із задоволенням слухаю готичну класику, усе в діапазоні від Current 93 до And Also The Trees, гост-ембіент Tor Lundvall, хонтологічні (позачасового буття – ред.) подорожі до телеминулого Belbury Pole та Jon Brooks, а в останній час постійно кручу на плеєрі "Шахерезаду" Римського-Корсакова.

Щодо української музики, то, окрім колег, як-от Tchornavidma та Casa Ukrania, мені подобається усе, що робить Світлана Няньо. 

— Самі зазначали, що характерною рисою вашої як аудіо-, так і візуальної творчості є колажність. Як можете це пояснити? Таке ваше бачення світу?

— Колаж, або бриколаж за Леві-Стросу – це лише творчість за допомогою підручних засобів, тобто мистецтво наївне, дилетантське, аутсайдерське. Я відчуваю себе саме таким дилетантом, котрий більше схожий на первісного шамана, який, сідаючи за роботу, ніколи не знає, прислухаються до нього боги чи ні.

Крім того, у своїй основі колажна техніка близька до магічної практики, коли виявляється таємнича спорідненість предметів, внутрішній ерос, за допомогою якого можливо зв'язати непоєднувані речі. Такий момент дуже важливий, адже без нього колажна техніка перетворюється на механістичну рутину, коли елементи можна змінювати як завгодно, у цьому, зокрема, свого часу звинувачували сюрреалістів.

— Справді вірите в різні містичні речі чи це для вас такий художній світ?

— Люди звикли сприймати містику, або ірраціональне, як таку річ, що радикально відрізняється від нашого досвіду, а це не так. Насправді ми частіше віддані ірраціональному й рідко розуміємо, чому саме ведемо себе так чи інакше.

Тож якщо нам трапляються прояви ірраціонального щодня, хоча б і на профанному рівні, то чому не можуть існувати екстремальні процеси, на кшталт вампіризму, які фіксує традиційна містика? 

— Хочу поговорити ще про процес релізу. Якими принципами ви при цьому керуєтесь? На Bandcamp деякі ваші треки доступні для вільного завантаження, але не всі, котрі там викладені. Окрім безпосередньо на вашій, роботи можна знайти ще на сторінці Musica De Medianoche Records. Також інші можна слухати на Soundcloud-сторінці HouseHiddenLight. Чесно кажучи, мені видалось не дуже легко все це позбирати.

— На Bandcamp усі треки можна вільно завантажити, треба лише ввести нулик у графу ціни, це просто така особливість платформи. Musica De Medianoche створений спеціально для сплітів із Tchornavidma, які в нас виходять раз у 2-3 роки (якраз повинен з'явитися новий реліз), а Soundcloud – це така лабораторія, куди я завантажую демо-версії та треки, які не вписуються в концепцію альбомів.

— На Soundcloud можна знайти ваші live-сети. Розкажіть, на яких подіях ви граєте та як публіка на це реагує.

— Був лише один лайв, зроблений він досить давно, ще коли я займався нойзовою музикою. Оскільки слухати нойз більше 15 хвилин досить нудно, вирішив супроводжувати виступ своєрідним перформансом. Виглядало це все сумбурно, і я маю сумніви щодо того, чи хтось з аудиторії хоч щось зрозумів. Але досвід був цікавий.

Зараз моя музика змінилась, і поки що я не маю наміру виступати наживо.

— Працюєте на телебаченні, так? Ваша творчість має більш андеграундний характер. Чи бачите певні точки дотику між такою культурою та більш масовою?

— Андерграунд та мейнстрім завжди були лише різними сторонами однієї монети – навіть розрив між ними з'явився не раніше середини 60-х років. У неофолковій сфері, наприклад, існує цілий культ барокових поп-виконавців: Скотта Уокера, Лі Хейзелвуда, Ненсі Сінатри, та інших. Але зараз розрив між цими світами занадто великий, популярна музика за якихось 30 років знищила майже все гарне, що в ній було, а натомість з'явилися армії продюсерів, які нав'язують своє бачення усім навколо.

На телебаченні те ж саме. Тож краще не пов'язувати творчість з роботою, навряд чи це призведе до чогось гідного.

— І на завершення: на вашу думку, можливо вижити в цьому світі, не зламавши себе?

— Душа людини безсмертна, її неможливо зламати або знищити. А стосовно тіла, особистості або характеру – усьому цьому рано чи пізно однаково прийде кінець, тож не варто чіплятись за тлінне

— Дякую за інтерв’ю!

The House Of The Hidden Light у соцмережах:

https://thehouseofthehiddenlight.bandcamp.com/
https://soundcloud.com/the-house-of-the-hidden
https://www.instagram.com/albingrau/?hl=uk  

Обкладинка — колаж Альбіна Грау