BRAT: Усе мистецтво — це трошечки перебільшення

На початку 2018-го ми вже публікували інтерв'ю з цим незвичним реп-виконавцем зі Львова. А зараз, коли нам запропонували нову розмову з BRATом, вирішили не відмовлятися, адже завжди цікаво дізнатися більше про те, які думки рояться у голові автора такої цікавої лірики.

— В Україні не так багато реп-виконавців. Є рок-гурти, але представників вітчизняної хіп-хоп сцени — одиниці. Чому так сталося, що за нашого слухача борються переважно американські та російські репери?

— Якісних хіп-хоп виконавців у нас не менше, як мені здається. Я знаю дуже багато талановитих артистів, які роблять класний продукт. Проблема в тому, що в Україні весь музичний світ — це, в основному, люди для яких музика є хобі, бо вони не можуть собі дозволити бути лише музикантами. Саме тому вони не можуть сконцентруватися на творчості і відчувати себе артистами, вести відповідний спосіб життя та інші похідні з цього речі: піар, створення продукту. Все це потребує шаленого ресурсу і команди, і я не впевнений, що достатньо, аби над одним сольним артистом працювало навіть двоє людей. І тому треба оцей великий світ перетворити у великий ринок. А людей, які готові і можуть це зробити, не так багато. Сучасний світ – це боротьба за увагу людини, тому артисту у цьому випадку потрібно багато допомоги.

Якщо говорити про порівняння сцен (рок та реп-музики в Україні — ред.), то вони приблизно однакові. Є велика кількість талановитих реп- та рок-артистів, просто вони не мають доступу до широкої аудиторії, їх не крутять на радіо, навіть попри квоти така музика і далі залишається "неформатом". Людям набагато приємніше взяти україномовну пісню гурту Время и стекло та поставити її в радіоефір, бо це буде більш зрозумілим. 

Водночас, як ви самі казали, є потужна американська, європейська альтернатива. Я, наприклад, знаю дуже багато німецьких виконавців, маю ще сайд-проєкт у Німеччині, буваю там, і хочу сказати, що їхній ринок, як і американський дуже крутий, розповсюджений і популярний. Те саме й у Польщі, і в Словаччині, й у багатьох інших країнах. Варто розуміти, що ми довго перебували під цим, так би мовити, "реп-гнітом" російського сусіда. Ми дивимося, як молодь слухає, в основному, російську музику навіть зараз, у часи агресії РФ. Мені трошечки це дивно, але, мені здається, що так званий "хайп", пов'язаний із репом, теж є частиною російської державної пропаганди.

— Розкажіть докладніше про свій проєкт у Німеччині, який ви згадали раніше.

— У мене є колега, товаришка й поетеса Ульріке Альмут Зандіг. П'ять років тому під час "Книжкового Арсеналу" в Києві ми мали перший концерт. Це виросло у проєкт, який отримав назву LANDSCHAFT (Ландшафт — ред.), яку ми обрали саме тому, що слово однаково звучить і німецькою, й українською мовами.

У LANDSCHAFT я відповідаю за музику, а сам гурт орієнтований більше на європейський ринок, бо матеріал, здебільшого, німецькою мовою. Взагалі ми починали проєкт, як поетичний. Ми обидва поети, Ульріке багато експериментувала з музичними гуртами, і от вже 5 років ми займаємося спільним проєктом.

— Музика — хобі чи робота?

— Я взагалі думаю, що це має бути роботою. Окрім того, що я займаюся музикою, поезією, веду ще й певну громадську активність. Тому можна сказати, що у моєму випадку все є роботою. 

Є багато музикантів, які роблять класні реп-проєкти у Львові. Вони на щодень працюють у різних місцях – лікарі, бізнесмени, радіоведучі, художники. Буває, що робота дотична, до мистецтва, а буває – що взагалі ні. 

— У ваших текстах є згадки про стаф (сленгова назва наркотичних речовин — ред.). Чи вживаєте ви наркотики?

— Якщо йдеться, конкретно про пісню "Йду за Стаффом", то тут йдеться про відомого поета, який жив у Львові – Леопольда Стаффа. Тому, мабуть, ця пісня все ж про залежність від поезії і книжок.

— Яким чином допінг може відобразитися на творчості?

— Я взагалі вважаю, що творчість, як процес, має відбуватися абсолютно на тверезу. Є відоме гасло: "Пиши і пий — редагуй на тверезу зранку". Мені це ніколи не вдавалося. 

— Навіщо тоді використовувати клішовані теми, якщо вони з вами не резонують?

— Знову ж таки щодо "відобразитися" - якщо ти не передаєш у своїй творчості якісь власні досвіди і меседжі – завуальовано, або відкрито – то навіщо тоді взагалі творити? Я б не сказав, що у цьому випадку я вживаю якісь кліше, про які нічого не знаю. Мистецтво – це завжди власний пережитий досвід, просто кожен подає його у своїй химерній формі.

Проєкт BRAT і його тексти - це ліричний герой, який не завжди співпадає з "думкою редакції", а часом розповідає не лише свої, а й почуті історії. Це моя додаткова ідентичність, додаткова вартість. Є, звичайно, якісь спільні моменти, спільні меседжі, які я виголошую в цьому проєкті від себе. Мистецтво потребує певного бурлеску, творення якихось сюжетів. Це не завжди все є правдою. Література, як і текст, і музика, як і все загалом — це трошечки перебільшення.

— Ви плануєте випускати нові збірки поезій?

— У мене в найближчі місяці має вийти нова книжка. Взагалі маю дві збірки, але  їх хіба що в інтернеті можна замовити, оскільки друга вийшла у 2015-му році і фізичний наклад, наскільки я знаю, розпроданий. Нову книгу я сподіваюсь презентувати до кінця року.

Це буде поезія, але не така, яку я пишу для BRATа чи DRUMТИАТР, оскільки там вірші написані саме під певний формат і стилістику. Єдине місце, де ми використовуємо саме мою поезію — це в нашому україно-німецькому гурті LANDSCHAFT. Так сталося, бо певні вірші були перекладені німецькою мовою і стали доступні для Ульріке.

Нова книжка буде  нетиповою, бо раніше я писав багато римованих текстів, а тепер це будуть верлібри, прості і доступні для читання. Про життя. До збірки увійдуть розповідні вірші, історії, верлібри, але є і невеличкий римований бонус-трек, бо все ж таки я люблю римувати і важливо не втрачати цей напрям.

— Яка різниця для вас у написанні текстів для музичного проєкту BRAT і віршів?

— Все дуже просто. Я продукую дуже багато електронної музики, яка лежить у мене в архівах. За роки її накопичилося чимало, я не знаю, куди її подіти і намагаюся пропонувати друзям і знайомим у якісь фільми, реклами, де вона часом залишається. Коли я творю музику та розумію: "О, це буде класна тєма для BRATа" й музика буде у потрібній естетиці, то пишу для неї текст. Спочатку йде музика, а потім слова.

У випадку з поезією, якщо це, наприклад, вірш для збірки, то я просто сідаю та пишу його як текст. У випадку з новою збіркою, я писав її дуже довго. За два роки написав приблизно 10 віршів, а потім сталося так, що я поїхав на два місяці до Кракова на літературну резиденцію. Я ніколи нe вірив, що такі речі допомагають писанню, не подавався, бо зазвичай не мав часу через проєкти, якими займався. А тут я собі дозволив виїхати на два місяці за кордон просто для того, щоб писати.

Сталося так, що я приїхав, перші два тижні переживав стан певної прострації, депресії через відрив від дому, а потім різко "прорвало". За два тижні я написав майже 30–40 віршів, достатньо довгих верлібрів і просто о*уїв  – виявляється, це працює. Якщо тобі дають можливість просто бути письменником чи поетом – ти можеш ним просто бути. Єдина проблема – відрив від своєї реальності, а я це переживаю болісно. Відчуття дому залишається відчуттям дому.

— Ви згадували, що займаєтеся громадською діяльністю. У якій саме галузі?

— Я - керівник громадської організації "Мистецька Рада "Діалог". Це культурна ГО, ми займаємося різними, у тому числі міжнародними проєктами, на кшталт, фестивалю "Місяць авторських читань " у Львові, який також відбувається в п'яти містах Європи.

Також, ми маємо проєкт пов'язаний з оцифруванням спадщини - Pinsel.AR присвячений скульптурам Іоана Георга Пінзеля, видатного майстра. Ми відсканували їх із командою й зараз є доступний веб-сайт, куди кожна людина може зайти й подивитися на 3D-моделі творів Пінзеля. Це такі речі, які будуть жити ще багато років після нас , оскільки ці моделі не зруйнуються і скульптури можна буде відновити за допомогою нових технологій.

До 2016-го, я сім років був програмним директором "Форуму програмних видавців" у Львові і був заангажований у десятки інших культурних проєктів й ініціатив. Це було і є важливою частиною життя.

— Зараз культурні івенти зосереджені переважно у Києві та на заході України: у Львові, Чернівцях і тд. Чому мистецькі заходи не відбуваються на сході країни?

— Прекрасно відбуваються подібні заходи й на сході. Це великий міф, що там нічого не проводять. Коли у Донецьку 2014-го року вже починалися псевдореферендуми й інше, там мав відбутися фестиваль, який організовував Любко Дереш разом з простором Ізоляції, яка потім стала реальною тюрмою, де бойовики "ДНР" утримували людей.

Ми мали там виступати, але щось там у результаті в нас не склалося. До того багато події там робила "Остання барикада" та мої перші візити на схід були ще десь у 2009 році.

— Я маю на увазі останні роки. Які культурні івенти проводяться у східних областях України?

— Я, звичайно, не бачу статистики, але мушу сказати, що твердження "Чому все на Заході, а не на Сході?", як на мене, дещо песимістичне. За останні роки я набагато більше бував у східних регіонах, ніж до того. Чотири рази приїздив до Дніпра, двічі був у Запоріжжі, Маріуполі. В останньому, до речі, ми були на заході, де окрім двадцяти українських письменників були представлені ще і двадцять німецьких. І також ми їздили з Сергієм Жаданом, Сашком Ірванцем і Володимиром Рафєєнко в зону ООС, коли нас запросили місцеві волонтери. Найближчим часом у вересні – буде концерт в Харкові, з живим складом – чекайте анонсів.

Розумієте, я походжу з такої родини, де "багато всього намішано". І зі Сходу, і з Заходу України. Хтось репресований, хтось був на війні, хтось пережив Голодомор - різні негативні досвіди 20-го століття. Тому на теперішнє до року я старався дивитися простіше і, можливо,  часом не бачив, що проблеми доходили до гостроти. Як правило, нерозуміння залишалося на побутовому рівні, рівні побутових жартів: "От ви західняки, а ми східняки". І це теж значна частина пропаганди, яка впліталася там дуже довго. Ця пропаганда почала конкретно діяти з приходом до влади Януковича, а це якраз співпало з часом, коли, я вступав у доросле самостійне життя, і це змінило мою оптику, мабуть, на більш реалістичну. Якесь передчуття таких проблем наростало аж до 2014-го.

Я не можу сказати, що схід для мене у чомусь був винятком, я завжди ставився до нього як до беззаперечної України. Або наприклад – центр. Вперше на Полтавщині я побував не так то й давно, три роки тому, але однаково закохався та подумав: "Блін, ну це ж нічим не відрізняється від мого рідного Поділля". Нічим насправді не відрізняється і той самий Маріуполь. Маріуполь, Львів і Хмельницький — це все одне й те саме, люди ті самі, просто трошки різна поведінкова модель. Але насправді, у своїй більшості, – все одне. Це показали останні вибори – президентські і парламентські.

— У чому різниця цієї поведінкової моделі для різних регіонів України?

— Вона різна в тому, що люди довго перебувають під різними цивілізаційними впливами. От ви, наприклад, звідки?

— Я з Криму.

— О, Крим — це теж сентимент. і біль Шкода, що просто більше неможливо туди потрапити. Я все ж таки вірю, що здоровий глузд переможе колись. Україна ніколи не прагнула того, щоби зараз таке відбувалося. Ми ніколи не провокували, і всі ці історії про Крим з потягами дружби, у яких бандерівці їдуть, туфта якась.Ми сміялися з цього, бо знали, що такого просто не може бути, що ніхто нікого не поїде вчити чомусь. Але оці всі речі про бандерівців, там з’явилися не у 2014-ому, а набагато раніше. Я пам’ятаю всю цю істеричну риторику ще у 2009-2010-му. І як це все нагніталося.

Будьмо відверті: у нас вкрали частину територій, у багатьох людей вкрали частину дому. Багато моїх приятелів, які є кримськими татарами, не можуть поїхати додому. А скількох тих, хто виступили проти окупантів, заарештовано, закатовано, і засуджено? У Криму і на Донбасі?  Мені такі речі незрозумілі – як це можна виправдати?  Я не хочу, щоби це повторилося з якоюсь іншою територією. Є люди, які не можуть повернутися з-за кордону з економічних причин — це теж боляче, але це їхній вибір. Але тут цей вибір просто забирають.

Я тобі ще історію цікаву розкажу. Їхав нещодавно в потязі з Перемишля до Львова. У купе  - хлопець твого віку та ще один чоловік. Останній виявився десь з-під Нової Каховки. Пізніше зайшов ще один чоловік, він був фінансистом із Тернополя і працював за кордоном. Почали між собою говорити, і в цього чоловіка з Нової Каховки виявилося, не люблю цей термін, але "ватноє сознаніє": "Вот Порошенка, вайна, ми с рускімі билі братья" і т.д.  Ми, зрозуміло, починаємо якісь розмови, щоб подискутувати з дідусем, а цей хлопець російськомовний і каже: "А я з Криму. Живу в Криму, дуже люблю Україну, але вимушений там бути, бо в мене мама хвора, її не можна покинути. Я українець. Повністю підтримую цих двох, а от ви, звертаючись до чоловіка з Нової Каховки, помиляєтеся". У мене ледь сльози не виступили, подумав, значить, не все ще втрачено, якщо є люди, які залишилися на окупованих територіях, але мають свідомість нормальну і вірять, що колись повернуться. 

— Чи може українська культура бути зброєю проти, скажемо так, "руського міра"?

— Як мінімум, вона має боротися за уми молоді. Мені не подобається, що молодь слухає російськомовну реп-музику. Я переконаний, що як ми живемо в Україні, то маємо максимально насичуватися українськомовним продуктом. Хотілося б, щоби наші радіо брали пісні андеграундних виконавців у ротацію, їх насправді дуже багато таких, що підійдуть під формат. Дивно, що в Україні мають існувати квоти на україномовний продукт. У кожної людини, яка ідентифікує себе українцем, квоти мають бути в голові. Чи в серці. Залежить, у кого яка фізіологія. Але виглядає, що у сучасній ситуації - це єдиний дієвий момент у протистоянні за становлення української культури.

— Назвіть найкращих, на вашу думку, українських хіп-хоп виконавців.

— Якщо говорити про класний сучасний україномовний хіп-хоп – то, на мій смак, це, перш за все, кілька імен і проєктів - PVNCH, Ціна Ритму, Malavita Gang, Псючий Син. У Львові, наприклад, є кілька проєктів, які вистрілили в останні роки. От наприклад - Глава 94 і формація Твій Бог Сьогодні П’яний, лейбл KickIt постійно випускає якісні релізи. АльПачіно тішить теж. 

Цих артистів можна називати довго, адже це надзвичайно велика тусовка. Але коли я дивлюсь, яку популярність має батл-ліга "Король заходу" у порівнянні з російськими батлами, мені трошечки дивно. Я за те, щоби росли всі квіти на цьому ринку, щоби він був максимально різноманітний, щоби з'являлося якомога більше проєктів. Чим більше буде якісних проєктів, тим більше вони проникатимуть в ефір.

— Чи були у вас ідеї зробити колаборацію з кимось із представників українського реп-ком'юніті, та коли нам чекати нового альбому?

— Є ідея зробити реліз із фітів (featuring, спільна пісня з іншим виконавцям — ред.), він буде дещо незвичайним, оскільки на ньому з'являться артисти різних жанрів.  Я дуже люблю експериментувати, саме тому моя музика не є типовою для реп-культури. Я взагалі чесно кажучи не впевнений, що ж це таке жанрово? Я роблю речі які мені подобаються, а уже люди мають ідентифікувати це для себе. Свідомо намагаюся себе не обмежувати якимись жанровими рамками. Мені прикольно робити щось нове, як-от мій перший концерт у Києві з харківськими металістами SOOM. Я кайфанув: набагато цікавіший експірієнс грати з музикантами, які є представниками важкої сцени, й дивитися, як це сприйме аудиторія. І тоді в Києві пройшло все дуже класно.

Зараз такий час, що можна багато чого зробити, у тому числі і спільних пісень. Хотілося б, але все потребує ресурсу, а передусім – часу.

BRAT у соцмережах:

https://bratua.bandcamp.com/album/tomos-ep
https://soundcloud.com/bratua/sets/tomos
https://www.facebook.com/bratmusicua/

Фото Vitaliy Mariash