White Ward - False Light (2022)

Чим примітний третій повноформатник одеситів White Ward та що стало з нуарним вайбом, аналізує Єгор Фелюст.

Багато хто, і я в тому числі, не один раз захоплено писав та розповідав про музику White Ward та їхню нуарну атмосферу, яка прямо чи опосередковано посилається на Тіма Бертона, Готем та той самий "Perdition City" від Ulver. У їхній в основі блековій творчості була низка елементів суміжних і не дуже жанрів, які композитори доволі гармонійно змішували: тріп-хоп, дум-метал, мелодійний дез метал та навіть шугейз.

Утім, рано чи пізно навіть ці рамки почали б заважати авторам, які ніколи не приховували постійного інноваційного сонграйтингу. Тож уже останній мініальбом дарував відчуття, що ера дарк-джазу й нуарного блеку закінчилася. "Debemur Morti" чітко показав шлях наступного релізу з основою на прогресивному та постметалі.

У коментарях до альбому “False Light”, про який ми сьогодні й говоримо, я знайшов думку про те, що на релізі зчитується вайб кантрі та американи. Мене це, м’яко кажучи, здивувало, але в нашому підкасті гітарист/композитор гурту White Ward це підтвердив. А уважний погляд на артворк змалював у моїй голові остаточну картину альбому.

Я розумію, що базуватися на артворках у рецензії на музичний альбом — доволі сміливе рішення, але більш вдалого опису не знайти. Візьмемо за орієнтир обкладинки, починаючи з 2012 року, щоби за ними простежити шлях розвитку гурту. На EP "Illusions" обкладинка зроблена за канонами постблеку початку 2010-х (до культового дефхевенівського "Sunbather" ще рік!). Це був яскравий приклад неординарного підходу всередині жанру, який показав, що блек-метал — це не тільки корпспейнт та чорно-біле оформлення. Далі йде обрядовий або окультний одяг на "Futility Report" (2017), м’які кольори світанкового міста у "Love Exchange Failure" (2019) і брудний сніг, каплі крові та важка для сприйняття картина "Debemur Morti"(2022). Завершує все мінімалістичний "False Light".

Відповідно в гурту відбувалася постійна трансформація й у музичному плані: депресивний блек — американський постблек/дарк-джаз/Ulver 2000 — заглиблення та відточування попереднього кроку — загравання із прогресивними елементами — новий реліз. Ну й постпанк тут є. До речі, на моїй пам’яті, це чи не перша вдала спроба такого поєднання.

White Ward, як і, наприклад, Саша Буль, гармонійно переосмислили невластиву нам західну культуру, залишивши водночас усе краще від старого, але й додаючи щось від себе. Свій роман "Плющ" Буль описує як неовестерн, Юрій Казарян "False Light" називає неонуаром. Я ж, тільки остаточно погоджусь із тим, як гурт саме себе позиціонує — це дійсно девіантний блек-метал.

LP вийшов одночасно експериментальним та незавершеним, у тому сенсі, що поле пошуків не закінчилося, чого, наприклад, не можна сказати про Botanist, які давно стагнують. Авангарду та надрозумних речей тут рівно стільки, щоби не перетворитися на Terra Tenebrosa. А прогресія не перетворюється у важку для сприйняття технічність та не затьмарює мелодії, як це є у Murmur або In the Woods…

Докладніше про альбом та інфлюенси до його створення говоримо в подкасті. Радимо передивитися згадане музикантами кіно “Nocturnal Animals” та перечитати “Місто” Підмогильного

Говорячи відверто, я не зрозумів цей альбом із першого прослуховування. Від попередньої творчості тут дуже багато відмінностей, немов це сайд-проєкт. Однак через деякий час здивування пройшло та поступилося місцем захопленню — "False Light" не надто "легкий" та цілісний, на перший погляд, але в ньому вшито багато елементів, до яких хочеться повернутися й котрі треба смакувати, як вино.

White Ward — одеський експериментальний/постблек метал гурт, створений у 2012 році. Дискографія нараховує три повноформатні альбоми та два ЕР. Гурт відомий своїм унікальним звучанням, що поєднує в собі постблек метал, нуарний/дарк-джаз та тріп-хоп. Наразі музиканти співпрацюють із лейблом Debemur Morti Productions.

White Ward у мережі:

https://www.facebook.com/whitewardofficial
https://www.instagram.com/whitewardofficial/