Starving Souls – Save Our Souls (2016)

Якщо вірити даним метал-архівів, кількість гуртів в Україні, які грають дез-метал в класичному його розумінні та похідних від нього суб-жанрах (як от мелодік-дез) і не враховуючи солідний ряд проектів, музика яких знаходиться на межі з іншими (під-) жанрами (грайндкор, блек-метал, дум, треш тощо), є чималою. Та головною їхньою особливістю є те, що у відношенні з деякими іншими (з тим же блек-металом) жанрами вони знаходяться в певному андеграунді. І це стосується як відносно давніх досі живих гуртів з 15-річною історією, так і молодих, яких за останні 7-8 років з’явилось досить велика кількість.

Одним із таких молодих дез-метал гуртів є харківський колектив Starving Souls, який наприкінці минулого року випустив свій дебютний повноформатний альбом Save Our Souls. Хоча слово «молодий» тут буде не зовсім доречним, адже гурт виник ще в 2007 році зусиллями Simon’а Kantervill’я (Олександр Овчинніков; гітара, вокал) після розпаду культового харківського дез-метал проекту Tessaract. В останньому, до слова, свого часу грали відомі по всій Україні та за її межами музиканти, наприклад: Khaoth (Hate Forest, Astrofaes, Khors, Raventale, Balfor тощо; ударні), Adolf (Hate Forest; гітара, бас), Андрій Данько (Balance Interruption, Balfor, Hell:On тощо; гітара, бас) та інші, кількість яких досягає цілої дюжини. Сам же «St. Souls» (часом жартівливо гурт ще іменують «Старый СоусЪ») спочатку мав за орієнтир назву «Deathstars», але остаточний варіант назви запропонував гітарист першого складу, з яким писались дебютне демо Awake (2007) та сингл Old Man’s Deep (2009), давались перші концерти по Україні. І, як виявилось, назва мимовільно дала ґрунт для подальших роздумів та розмірковувань над концепцією як гурту в цілому, так і потенційних альбомів зокрема, однією з варіацій яких є т.з. «коло життя». Олександр далі розвиває думку: «Існує безсмертна душа, в котрої є величезна спрага до існування, і після смерті однієї істоти вона може переселитись в іншу тварину, або людину, або навіть дерево. Голод до життя». Звісно, в ліричному наповненні дана концепція розглядається з оглядкою на смерть, фатум та приреченість, скінченність всякого існування, що є абсолютно канонічним для жанру в цілому.

Наприкінці 2009-го гурт припиняє концертну діяльність, не подаючи згодом на кілька років ознак життя взагалі, аж поки в 2012-му не виходить новий сингл Cargo 200 («Вантаж 200»), який, до слова, опосередковано мав відношення до воєн та їх жертв (в Афганістані та Іраку зокрема), але без якоїсь певної конкретики, але, як пізніше виявилось, ця конкретика стала болюче актуальною вже для України. Обидва сингли пізніше можна зустріти в дебютному альбомі. До нового складу гурту увійшли басист Олексій Полубояров та барабаншик Олег Зубко, і що цікаво, для обох це перший досвід гри та участі в метал-проекті такого рівня, втім, Олександр пояснює, що такий хід було зроблено зумисно, мотивуючись новими ідеями, які «новачки» могли принести для такої музики, і результат чого скоріше за все почуємо вже на новому альбомі. Дебютник же більшою мірою записувався з напрацюваннями минулих років. Запис відбувався на харківських студіях Iron Still Records та частково (тільки партія бас-гітари до одного треку) — на Dark Essence.

Реліз майже 45-хвилинного важковаговика Save Our Souls відбувся 7 грудня 2016 року без допомоги сторонніх лейблів, що не вберегло його від уваги в першу чергу закордонних видань та інтернет порталів (HeadbangersLatinoamerica, Metaladdicts). Воно й не дивно, адже музиканти, що називається, підготували справжню «пушку». Головною ідеєю роботи стала остання миттєвість перед смертю, яка чигає або на людство в цілому («Space We Quest», «Black Hole»), або на індивіда зокрема («My Sadness»), що знайшло своє відображення на обкладинці альбому, де зображений в обіймах нищівного шторму поруйнований корабель, екіпажу якого навряд чи вдасться ще побачити своїх рідних.

Альбом починається з місця — у кар’єр: з громового безкомпромісного 90-секундного інтро, яке плавно переростає в «Space We Quest». Даний початок вже демонструє, чого варто чекати надалі, а саме жорсткого і дещо брудного гітарного саунду, активного рифажу, частих змін ритму, де бластбітові партії чергуються з качовими куплетами та партіями соло-гітари, брутального класичного для жанру гроулу та непідробного мелодизму в кожній композиції. Подібну характеристику можна спокійно застосувати і для представників шведської школи мелодік-дез-металу, яких харків’яни виділяли серед своїх улюблених, наприклад In Flames, At the Gates, Dark Tranquility, а також італійців Sadist. Останніх при чому в першу чергу. Попри відносно рівний і — не побоюсь цього слова - хітовий трек-лист, який закінчується рівно після останніх секунд останньої пісні, хочеться все ж виділити наступні композиції:

- «Nightmarish Dream» — композиція про страшні сни, після яких можна й не прокинутись. З першого разу найкраще лягає на слух, чому особливо не дивуєшся, коли дізнаєшся, що вона потрапила в чарт якогось паризького радіо;

- «Pyramid». Лірично музиканти зачепили тематику проклять, єгипетських зокрема, результат яких, думаю, можна передбачити: смерть. В інструментальному плані «Pyramid» виділяється аранжуванням за рахунок застосування клавішних та синтазаторних семплів у характерних близькосхідному та єгипетському стилях;

- центральною композицією, на мій погляд, є «My Deceased Friend», яка насправді виступає епітафією Адольфу (Юрій Волков) — засновнику Tessaract, якого не стало в 2009-му році. Окрім ліричної складової пам’ять Волкову вшановано і пісенною структурою, підходом до написання, яку використовував останній, а наприкінці використовуються два його гітарних рифи;

- «Into the Abyss». «Морська» композиція (як і «Old Man’s Deep») розповідає про моряків, які відправились до Берингового моря, але замість успішного промислу їх настигає руйнівний шторм (див. обкладинку), в якому всі гинуть. І як в «Pyramid» музиканти тут теж застосовують міфологічну основу: «згідно древніх легенд душі загиблих моряків переселяються у дельфінів». Трек починається з фрагменту молитви, яка чують музиканти перед відправленням, а закінчується діалогом дитини зі старим моряком на березі моря, які чують раптом по рації сигнал SOS, але «моряків вже пізно рятувати. Тільки дельфіни вистрибують з води у вранішнє сонце». «Into the Abyss» — найтриваліша композиція всього альбому (майже 7 хвилин), вона відрізняється поверхневим спокоєм, приреченим настроєм та епічним саундом, знову дякуючи синтезаторному ембієнту на фоні, з емоційно непростим ендшпілем.  

В якості завершення хочеться сказати, що харків’янам вдалось. Вдалось записати непоганий цільний класно відіграний альбом, який справді цікаво слухати. Як це часто буває сьогодні, вже до половини альбому такої тривалості стає слухати нудно, але Save Our Souls до таких не відноситься.