N█O — Isolates (2019)

Ізоляція від світу, особливо того, що оточує нас зараз, здається іноді єдиним виходом. Утім, ти можеш втекти від світу, але ніколи не зможеш втекти від себе. Тож доведеться визнати, що весь морок, що існує у світі, він знаходиться у твоїй свідомості. А вже як ти з цим зможеш далі жити — інша справа.

Суспільство вигадує тисячі різних способів відволіктися від безвиході та беззмістовності буття. Кілотонни інформаційного шуму щодня на кожного з нас. Тиск на безодню зростає, робить її глибшою та ширшою. І щохвилини до неї провалюється купа людей. 

Проте дехто навіть здогадується монетизувати власну порожнечу і створює з неї мистецтво. Книги, фільми, живопис, музика — для них оспівування мороку давно не нове. Та, утім, серед творців, що мали б робити якомога більш депресивний продукт, несподівано з’являється київський гурт N█O.

Безсумнівно, кияни роблять агресивно-депресивну музику. Проте, саме мета її не в тому, щоб просто створити саундтрек до падіння у глибини відчаю та болю. Мета її в тому, щоб гіпертрофовано показати самоізоляцію, наскільки абсурдною вона є. Свідомо, чи ні, та музиканти зробили все можливе, щоб водночас і підживити цей стан, і викликати відразу від нього.

Порівнювати з першим альбомом "Adrestia", що вийшов ще у 2017, ЕР "Isolates" немає сенсу. Це набагато зліша та агресивніша робота, де повністю відсутні синтезатори, що були основою на першому альбомі. Блекметальна складова музики гурту була підсилена і змішалася з пост-металом. На виході ми отримуємо абсолютно впевнений продукт, сповнений злого відчаю. 

Звук зробив басист гурту, Микита Ларіонов. До загального звучання всіх інструментів та виконання питання відсутні. Єдине стандартне питання виникає до акценту та вимови вокаліста. У міксі скрім майже потопає, тож слів майже не розібрати, проте єдиний момент із чистим вокалом оголює цю проблему і не дає можливості назвати цей ЕР одним з топoвих блек-метальних релізів року. 

Ще один помітний мінус — мало треків. З трьох наявних на релізі, один, "The Room", є меланхолійною двохвилинною інструментальною інтерлюдією. Два ж інших розповідають про споглядання внутрішньої порожнечі, свідомо ізолювавшись від світу, залишивши його сприйняття лише органам чуття. "Void" розповідає саме про це. Проте, сам трек має цікаву коду із дуже качовим уповільненням, тож бажання хитати головою в такт пересилює бажання занурюватись у себе. 

Так само повільно-качово лине "Dreamcatcher", хоча й має доволі гнітючий вплив своїм мінімалістичним натиском. Утім, коли чуєш послання вокаліста Андрія Ткаченка, що зрить в корінь, розповідаючи про те, як несвідомо вибудовуються ментальні блоки у людей, починаєш шукати свої. 

Фото вікна, зроблене американським фотографом Томом Барретом, що прикрашає обкладинку, музиканти асоціюють не з єдиним виходом з реальності, як то може здатися з першого погляду. Занадто просто швидко з усім покінчити. Треба відокремитись, огородитись зсередини та через невеличке віконце органів чуттів споглядати огиду справжнього існування людини. 

Можливо, хлопці хотіли створити саундтрек для тих, хто вважає подібний аскетизм привілеєм і насолоджується внутрішньою темрявою сповна. Та певною мірою, це реліз, що відкриває очі. Варто, очевидно, сказати про щось, що психіка робить без погодження зі свідомістю, виникає протест і бажання прибрати ці думки, вичистити голову від очевидної непотрібності. Очі відкриваються і змінюється ставлення, і коли слухаєш реліз вдруге, чуєш зовсім інші речі.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

N█O у соцмережах:

https://www.facebook.com/no.band.black
https://nobandblack.bandcamp.com
https://www.instagram.com/no.band.black/

Фото з Фейсбук-сторіник гурту