Артем Бемба – Harvest (2019)

Лунають обіцянки, що "в нас буде сад де навіть ми будем рости", що "буде час прочитати всі книжки". Він каже, що "у землю вріс" - в селі Міженець, з якого ближче до польського Перемишля, ніж до Львова. Його стихія – сісти на припічку поряд із дідусем, котрий знає все. Десь так приблизно і живе.

Наснагу Артему дає село та кіно. На сайті Kinorium він чи не щодня публікує короткі відгуки на фільми – їх у нього понад 2 тисячі. Збагнути, чим живе Артем, можна у короткому фільмі "Життя в музиці", де він каже "Працюю над 78-м альбомом, хоча перші 30 я навряд чи комусь покажу". І це не вигадки! У мережі ж можна знайти щонайменше 16 альбомів Артема, сім з яких продубльовано на сторінці російського DIY-нетлейблу Southern City‘s Lab.

Якщо ж проглянути попередні альбоми з Bandcamp’у, кожен з них побудовано на інакшій ідеї. Розглянемо деякі з них:

• "Agalma" – саундтреки до ретро-футуристичних фільмів, нагадує гурт Azymuth.
• "Games on a Tree" – інструментальне piano, що, буває, базується на одній тональності або гуляє дивними й неочевидними шляхами. Чудова музична історія без надмірностей.
• "Airways" – подорож у світ, якщо не модулярних синтезаторів, то загалом синтезу звуку – експерименти в стилі ранніх Kraftwerk чи Tangerine Dream.
• "Cooked in Fewer" – трешовий, хаотичний джаз із живими барабанами, котрий тяжіє до авангардної класики.
• "Cinealarm" – непроста лаундж-музика для кафе, збудованих в стилі Баугауз, англомовна лірика.
• "Bemba’s bizaare Playground" – серія джем-релізів.
• "Повернення (The Return)" – п’єса для читача і фортепіано – аудіокнига-дитячий спогад під музику в стилі Клода Дебюссі та Еріка Саті. Лірика нагадує Довженківську "Зачаровану Десну".

Тож почнімо слухати платівку "Врожай". Згадуємо хітовий альбом Ніла Янґа – "Harvest" (1972); обкладинка альбому теж близька до естетики Ніла, але зрозуміла в усій повноті лише, схоже, українцям – одвічним землеробам. Чуємо інструментальну складову: гарні ретро-синтезатори, флейту, бас-гітару та, схоже, акустичну гітару зі свіжими струнами, програмні ударні, чоловічий вокал, шершавий у своїй якості, але, водночас надзвичайно комфортний. Тягнеться орган, струнні синтезаторні звуки.

У гармоніях пісень серед того, які акорди використані, звучать зовсім нестандартні ходи, що засвідчують талант композитора та аранжувальника, знавця чудних структур. Акорди змінюють настрої та тональності і такі, на перший погляд, наївні записи у своїй інформаційній, мелодійній складності розбурхують слухацьку уяву. Як зауважив земляк Артема, музичний критик Любко Давидович: "…в нього музика дуже галицька... там така традиція відчувається, ще вглиб до нашого побуту в часах бабці-Австрії...»". ЇЇ можна вистежувати серед фотоархівів чи вважати "Harvest" озвученням місцевої історичної документалістики – киньте лишень оком на давні фото палацу князя Любомирського в Міженцях.

Найшвидше альбом несе нас в атмосферу 60-х років; інструменти вкупі з акордами горять індикаторами неабиякого тепла – не цього сучасного гіперболізованого, яке шукають loft-кафетерії, а того, яке в нинішню епоху зовсім непомітне через яскравість світлодіодних ліхтарів і близькі стосунки з екранами. Подібні відчуття простежив і поглибив Олександр Ковальчук в рецензії для сайту Варіанти Львів. Ці (ох, як же влучно!) місткі слова слід процитувати:

"І найголовніше на "Harvest" те, що він оминає ту інфантильну замилованість хіпстерського (постхіпстерського) ідіотизму а-ля Один в каное, Христини Соловій чи Jonathan Livingston з їхнім фейковим блаженством травмованого юродства, яке ніяк не може піднестися з лизоблюдної єресі до чогось адекватного, якісного (яке не хочеться вирубати вже на 3 секунді)."

Справді, в Артема нема показовості та "гри на публіку", нема потуги, щоби бути в тренді; він свідомо, через лабіринти впливів віддає сили лише музиці – тій, що як каже, складає 95% його життя. Його щоденний хліб – лаштувати музичні інструменти, а, поміж тим, він не проти проїхати 16 концертів Європою разом з Sherpa The Tiger, пограти в кавер-банді рок-н-ролл, записати авангардну скрипку для Sealand Airlines, та взяти на себе бас-партії в проєкті OLES Целюх. 

У впливах чути класичний фолк, рок, босанову, химерний джаз в тій же мірі, що й мінімалізм та класичний авангард. Артему вдосталь інколи й одного інструменту, щоби озвучити намір.

Однобоке не виживає, час до нього безжальний. Хоча, матеріал Харвесту, з точки зору комерції й професійності студійної роботи, є дещо пріснуватим, неуважним, дещо колючим – мені, як музиканту, одразу чешуться руки скуйовдити прилизані для торгових центрів програмні барабани EZ Drum (з роками слухач такі дрібниці не помічатиме).

Цей масив роботи – прямий кандидат на вічний спомин. Чому така думка існує? По-перше, через нетривіальну мелодику, дивні акорди, доступні лише свідомим музикантам, тим, що далеко позаду лишили етап переспівів біля багаття. По-друге, стиль і нахили. Тут немає тої надуманої ностальгії за поверхневим ретро, натомість, музика невидимим містком височіє між теперішнім і найкращим, що було в українській естраді – забутим періодом, котрий нині не те щоб переосмислити, згадати – чимале випробування. По-третє, всі пісні запам’ятовуються, бо різні за настроєм і кожна в деталях має оповиваючий шарм. По-четверте, вони неагресивні й невимогливі до слухача, мають чимало інструментальних частин – це свідчить про універсальність: можна в кімнаті фоном слухати, можна й у навушниках вчувати слова.

І, може, вокал Артема не звучить прозоро, як на радіо – і слава Богу – мусить же хтось бути природним.

Тобто, виходить, Артем – особа зовсім не тривіальна, багатовимірна і смілива в пошуках звуку. Можна лишень здогадуватись, скільки ще граней себе зуміє він показати у майбутніх роботах. Нині ж Артем дістає урожай 60-річної давнини, схований, можливо, нашими бабусями й дідусями під землею у бідонах, як то робили з документами УПА.

Артем Бемба у соцмережах:

https://artembemba.bandcamp.com/album/agalma
https://www.facebook.com/artembembamusic/