Electric Pussy — Vol​.​3 (2019)

Хоча, коли загуглювала Electric Pussy, я, звісно, уявляла, що отримаю багато "гарячих" пропозицій від еротичних сайтів, все ж результат перевершив мої сподівання. Не знаю, як від еротичних іграшок, а от від Electric Pussy задоволення ви точно отримаєте.

Що нам відомо про Electric Pussy? Тільки те, що самі музиканти, які вважають за краще залишатися інкогніто, розповідають нам про себе на Bandcamp'і. Отже, перед нами формація з Черкас, яка грає переважно інструментальну музику, кладучи свої важкі рифи на вівтар стоунер-думу. Записавши та випустивши три альбоми, вони не зрадили своєму саунду, і так само валять досить в'язкий і важкий стоунер-дум, проте цього разу додали важких синтів у платівку, яка, за традицією, є чотиритрековою добіркою.

Рецензія на попередній альбом Electric Pussy – Heroin (2018) від Шпината

"Відкривашка" "Black Mountain" зі своїм синтовим початком і басом, який з самого вступу задає ритм повільної пульсації важкого рифа, на раз витісняє з будь-якої реальності, в якій би ви не знаходилися, і беззастережно притягує абсолютно всю вашу увагу. І спотворений загробний вокал (десь в кінці треку, дуже лаконічний), і слонопотамський ритм ударних, заряджених неабиякою дозою "коксу, алкоголю і трави" (с), відразу ж направляє нас тріповими хвилями цієї алко- / коксо-одіссеї, викликаючи в пам'яті асоціації з "Dopesmoker" Sleep і пульсуючи відгомонами "Desert Sessions" (QUOTSA), найперша з яких записана, за легендою, під псилоцибінами. Поза сумнівами, якщо ви шанувальник жанру, цей дев’ятихвилинний опус з дещо хаотичним гітарним соло в кінці припаде до смаку і відразу ж налаштує на потрібний лад. І — ні, це не схоже, аж ніяк не схоже на Black Sabbath. Радше, місцями, на Sleep, Bomg або Electric Wizard, хоча яка ж то невдячна справа — порівнювати.

Під "Mass of the Dead" ми прибуваємо на месу мерців, яка й справді не здається такою вже веселою. Той же важкенний слонопотамський ритм, ті ж в'язкі рифи, монотонний, загробний вокал і фузз, бас, яким так само можна різати бетон, ну або вбивати цвяхи в праведне життя, яке ніколи більше не буде таким праведним, як раніше, якщо до цього раптом було. Загалом, черговий slow burner (мєдляк — прим. авт.), от тільки трек коротший.

Тим же неспішним слонячим кроком ми входимо в електричний світанок ("Electric Dawn" — саме таку назву має наступний трек). Ось його басовий вступ і підвів нас до третьої частини дум-симфонії, що звучить все так само повільно, фуззово й окультно. Наприкінці трек стає ще повільнішим, тільки підсилюючи ефект немов би приголомшливого кислотного інсайту.

Дев’ятихвилинна "Mistress of Doom" стає відмінною кульмінацією, трохи оживляючи більш-ніж-средньотемповий-реліз. Бас, як і раніше такий низький, що навіть нагадує перкусію, монотонний вокал, нагадує мантру / заклинання на виклик чи то Гекати, чи то Ламії, чи то просвітленої Дакіні (очевидно, тієї, що на обкладинці), яка принесла темне одкровення і відтепер перетворила небеса на пекло.

Оскільки про команду в мережі вкрай мало інформації, то ми так і не дізнаємося, можливо, Electric Pussy — це одна з інкарнацій Алістера Кроулі, який знав геть усе про темні культи та відьомські шабаші (ні) й кокаїнові одіссеї. Хоч реліз і не можна назвати новаторським, але, поза сумнівами, це дуже потужний і щільний жанровий продукт, який міг би стати відмінним саундтреком до "Invocation of My Demon Brother" Кеннета Енгера і якому зовсім не шкода присвятити ці сорок хвилин свого часу. Аве, Electric Pussy! 

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Electric Pussy у соцмережах: 

https://electricpussy666.bandcamp.com/