White Ward — Love Exchange Failure (2019)

Завершилася декада. Чергові десять років, котрі внесли величезні зміни у всю музичну мапу: від мейнстріму до андеграунду; від поп-музики, що транслюється на радіо, до того гурту, на виступ якого ти навряд чи колись потрапиш.

Саме час для всіляких топів та батхьортів. Важко такий період часу охопити та виділити когось окремо, лідера або річ чи явище, які беззаперечно вплинули на розвиток сцени або жанру.

VICE коронує "артистом десятиріччя" Deafheaven. Я — сегментую та доповнюю: "в блеку", але з їх рішенням не погоджуюсь. Справді, вони зробили великий внесок у популяризацію та прийняття хіпстерським прошарком блек-металу, але не настільки великий, щоб коронувати та віддавати усі почесті.

Зі своєї дзвіниці кожному, звісно, бачиться своє і без суб’єктивної думки тут не обійтися, та я б, на вашому місці, придивися до White Ward, особливо до останнього релізу "Love Exchange Failure". І ось чому. 

Музика

Команд, які дивляться та підходять до блеку не протоптаною доріжкою, багато і навряд чи стане менше. Тяга до експериментів демонструє, що поряд із trve, увагу до себе можна привернути не тільки диким корпспейнтом або відсутністю будь-якої інформації про музикантів, але і нестандартними рішеннями та інноваціями. Не варто глибоко копати, все лежить на поверхні: Batushka додали атмосферного думу та церковнослов’янського колориту; вищезгадані Deafheaven — шугейз; Cult Of Fire звернулись до індійських мотивів; Nachtmystium поняття психоделії довели до максимуму та навіть абсурду.

Замішувати black та джаз намагались як окремими композиціями так і повноцінними роботами. Десь вдало, десь не зовсім, та за майже 20 років у когось це виходило гармонічно, хтось впадав у дивні експерименти. На цьому тлі, наприклад, відмітились: Carpathian Forest із треками "Cold Murderous Music" та "Cold Comfort"; Shining з альбомом "Redefining Darkness" та його другою композицією "The Ghastly Silence"; проєкт Ex Eye, створений за допомогою Коліна Стетсона (Arcade Fire, Bell Orchestre, Bon Iver), що балансує на межі авангарду, психоделічного блеку та фрі-джазу.

Українські White Ward першим LP "Futility Report" також вийшли на цей шлях, де було змальована широка палітра інфлюенсів: від мелодичного дету до тріп-хопу. Але їх другий лонгплей "Love Exchange Failure" полишив зайве, він ще більше наблизився до Ульверівського "Perdition City", якби вони продовжили грати те, з чого починали. Це монументальний, драматичний епос про те, наскільки мегаполіс може бути водночас гарним, нуарним, жорстоким та пропрацьованим до найменших деталей. З Bohren & Der Club Of Gore, що грають безперервно на фоні або найтомнішими речами Morphine.

Цінність LP у намаганні непорівнювані речі гармонійно зібрати докупи. Метал у ньому такий же лютий, але пригнічений стан передається не через вокал, це місце займає джазова секція, саксофон.

Атмосфера

Буває, новачки для опису своєї творчості вигадують подекуди блюзнірські епітети, котрі до музики не мають жодного відношення. White Ward про себе кажуть, що їхня музика — девіантна, критики додають приставки нуар і урбан. Зрештою, це повинно підштовхувати до єдиної думки — звичному пост-блеку місця тут немає.

Дощове сіре місто, переповнене багатоповерхівками, що розривають небо, щоденно демонструють твою мізерність та нікчемність поряд із ними. Цей образ надихав цілий пласт кінематографу — нуар. Ба більше, ця тематика була залучена у блеку також — в останній роботі Imperial Triumphant, з Лавкрафтівським екзистенціальним жахом, що застряє в горлі.

WW перетворили це в абсолют, роблячи мегаполіс справжнім, неосяжним та недосяжним антагоністом. Певен, Говард Філіпс частково все ж може бути причетний, та його поствплив відчувається цілковито: щось велике, агресивне до тебе знаходиться постійно поруч, ти внутрішніми рецепторами здогадуєшся про присутність та знаєш про його недобросовісні наміри. Хоча будь-яке зло буде зроблене не ним, а через нього.

Епілог

Агов, Вайс! White Ward заслуговують окремої згадки, як нестандартний гурт, мінімум жанру, максимум — андеграунду, що зміг принести в нього новий реліз, котрий хочеться слухати на повторі.

"Love Exchange Failure" — той приклад, коли робота повністю, від початку і до кінця, пронизана однією ниткою та сенсом. Коли вирваний трек, скоріше зробить гірше, аніж краще. Якщо братися за альбом, то тільки цілісно, свідомо підходячи до того, що найближчі 60 хвилин нічого не повинно вас відволікати.

Немає сенсу деконструювати реліз, розбивати на частини або взагалі фрагменти. Ймовірно, лірично концепція відсутня, та музично її цілком можливо спіймати. Вирвати з контексту окремий трек не вдасться, тому що це частина розповіді — чи зможете ви зануритись у книгу, серіал, фільм чи постанову, якщо після 20 хвилин перегляду вийдете на пів години? Ні. Велична робота, без перебільшень.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

White Ward у соцмережах:

https://whiteward.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/whitewardofficial/
https://www.instagram.com/whitewardofficial/