Lutomysl — Ecce Homo (2018)

Ще очевиднішим було те, що причина такого стану речей – не в музиці Павла Шишковського, а в її філософському змісті та спрямуванні, котрі, по-перше, вимагають певного світоглядно-естетичного рівня від слухача (із чим у більшості є системні проблеми), по-друге, згаданий зміст і спрямування є неприйнятним для тих, хто не усвідомлює себе єретиком (з точки зору авраамічних релігій), язичником або люциферіанцем. "Криптохристияни" з числа металхедів (а їх більше, ніж здається на перший погляд), скоріш за все, надають перевагу різноманітному "атмосферику" і "зефіру", а Лютомисл для них – різновид шок-контенту. Хай там як, але на наших теренах насолоджуватися платівками Лютомисла здатна дуже нечисленна когорта меломанів – попри те, що його музику навіть за бажання не можна назвати реально складною (це зовсім не той випадок). Сучасним людям в цілому властиво боятися та уникати глибоких речей, тож такі розклади є логічними.

Говорячи про найсвіжіший, дев’ятий за ліком, альбом знаменитого житомирського проекту, неможливо не відзначити дві важливі обставини: "Ecce Homo" – перший повноформатник "постмайданної" епохи та перший цілком україномовний альбом Лютомисла. Останнє вже встигло, подекуди, викликати кволе скиглійство та нарікання ватних персонажів, обділених мовними здібностями (неможливо втриматися від саркастичної посмішки, коли для цих кудкудакань дехто використовує англійську). Мені ж очевидно, що перехід на українську (котра й раніше епізодично з’являлася у треках Лютомисла) – правильне, своєчасне і стратегічно мудре рішення.

Інтерв'ю. Lutomysl: Каждый свой альбом я воспринимаю как последний

Пауза, котра почалася була після виходу в першій половині 2014 ЕР "Небосвод" і синглу з інструментальною версією народного реквієму "Пливе кача по Тисині…", виглядала у певний момент загрозливо, якщо враховувати, що раніше автор не виявляв схильності до довгих перерв. Водночас мені було відомо, що він повідомляє новини лише тоді, коли вони справді вагомі й прямо стосуються творчості. Зважаючи на цей контекст, реліз "Ecce Homo" був найбільш інтригуючим для мене минулоріч.

Ще більше інтерес до новинки підігрівав факт її запису на харківській ViterMusic Studio (ця назва знайома кожному уважному фанату легендарних Drudkh, з котрими мастермайнд Лютомисла підтримує спілкування). На цій же студії 2007 року було записано LP "De Profundis", хоча водночас за саундом "Ecce Homo", на мій погляд, значно більш споріднений зі своїм безпосереднім попередником LP "Превозмогая Вавилон"). Не можливо не помітити головної відмінності новинки від попередньої творчості та про неї влучніше за автора не скажеш:

"Ecce Homo" — це зміщення фокусу з архетипу — до індивіда, з ідеалу — до того, хто прагне, із цілі мандрівки — до героя. У цьому й полягає основна відмінність від попередніх двох альбомів, де йшлося про загальні концепції."

Особисто мені таке зміщення фокусу авторської уваги сильно припало до душі, оприявнивши водночас те, чого мені бракувало у Лютомисла раніше. Будь-який принцип і архетип лишаються речами малопрактичними без конкретного героя, котрий їх втілює або виражає. Герой потрібен не менше, ніж часопростір (хай навіть умовний), тож у цьому сенсі нам ніде не подітися від антропоморфності – і це також є благом. Отже, слухач є свідком того, як пауза в релізах (і пройдений за цей час відрізок Шляху) пішли на користь найновішому витвору.

Як уже зазначалося вище, LP "Ecce Homo" за саундом нагадує мені більше восьмий альбом проекту, аніж більш давню творчість, але, водночас, його композиційна структура є прямолінійнішою, мова лірики – лаконічнішою і змістовнішою (хоч поєднати це і непросто), а настрій і меседж, у цілому, має явні паралелі з українською сучасністю, філософськи акцентуючи в ній те, що насправді важливо: життя і смерть, війна як суть буття, швидкоплинність часу, особиста відповідальність, мета та орієнтири людини у гострій боротьбі зі своїми слабкостями, вадами, екзистенційними ілюзіями та наслідками помилок. Особливо сильно зачіпає афористичність багатьох рядків. Проте музична складова підкреслює цілісність платівки "Ecce Homo" не менше, ніж продумана й вивірена лірика – від барабанного старту, з перших секунд і аж до фіналу тут вдосталь сильних, мелодійних і агресивних рифів, вписаних в чіткий "каркас" ритм-секції. Традиційно відсутні клавішні (хоча в них тут і справді нема потреби), проте, окрім лютого риффажу, є повільніші пасажі (наприклад, майже пост-роковий вступ до "Каїна"), кожен з яких майстерно "перемикає" слухацьку увагу. Слід відзначити відмінну роботу драмера Юрія Синицького (Violent Omen, ex-Blood of Kingu і т.д.), котрий уже протягом 10 років є традиційним напарником мастермайнда Лютомисла на запис (як влучно було сказано одним із юзерів бендкемпу "the drummer is an absolute monster as well!"). Продакшн також є дуже вдалим і вигідно підкреслює авторський задум.

Водночас я переконаний, що по-справжньому оцінити "Ecce Homo" може лише доросла, досвідчена людина, юність зазвичай не сприяє глибині суджень.

Висновки маю прості: за всіма показниками перед нами найбільш зрілий, цікавий і цілісний альбом Лютомисла; справжній шедевр і, цілком можливо, найкращий український метал-альбом 2018 року. Справжня радість для того, хто не лицемірить.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Лютомисл у соцмережах:

https://lutomysl.bandcamp.com/
https://soundcloud.com/lutomysl
https://www.youtube.com/user/Lutomyslofficial
https://www.facebook.com/Lutomysl/