"Достав мене на місяць". Зародження українського джазу

Чим особливий, коли з'явився у нас та як велося стилю в радянські часи — розповідаємо у перший частину диптиху про український джаз. 

Серед десятків можливих музичних стилів, джаз завжди посідав та посідатиме особливе місце. Зародившись, як сукупність кількох музичних жанрів, з початково невіддільними нотками блюзу, джаз, стиль тоді новий та ще зовсім кволий, встиг захопити музичний світ на добру половину століття, ставши вірним супутником кількох поколінь, стрімко прогресуючи, набуваючи нових форм, зробивши колосальний стрибок у розвитку за дуже короткий час.

Сьогодні джаз розрісся на десяток різноманітних стилів, кожен із яких — унікальний його представник. Та, як стверджують музичні експерти, час джазу класичного, того, що виник у Новому Орлеані, а потім вдало перебрався в Чикаго, уже минув, а розвиток зупинився, досяг свого піку.

За словами тих же експертів, сьогодні джаз найбільше розвивається, вбираючи в себе нові стилістичні ознаки, проявляючи в собі "нотки" виконавців, тобто набираючи дещо національного забарвлення. І дійсно, ніхто не скаже, що бразильський джаз подібний до японського, а французький — до мексиканського. Усі ці види джазу, унікальні, самобутні, з особливим колоритом, і, звісно, український джаз теж виділяється серед них.

Отож, у двох матеріалах ми поговоримо про зародження українського джазу та його сучасних представників.

Поява українського джазу

У першій третині XX століття весь радянський джаз орієнтувався на кращі американські та європейські досягнення в різних стильових напрямах джазу, використовуючи досвід видатних джазменів. Це відбувалося за умов браку спеціальної джазової освіти та малої кількості друкованого нотного матеріалу.

Першу появу українського джазу, та прояв його на широку публіку, можна датувати 29 грудня 1925 року, коли композитор Юлій Мейтус зібрав перший джазовий бенд, успішно виступивши в Харкові. Сольний концерт харківського джаз-ансамблю відбувся в місцевому драматичному театрі. Оркестранти виконували твори як європейських джазових композиторів, джазові стандарти, так і твори афроамериканців, багато в чому близькі до архаїчного джазу.

Юлій Мейтус — також автор музики популярного дзаж-ревю "Алло на хвилі 477".

Уже в тридцятих роках двадцятого століття, джазові угрупування починають з’являтись у всіх великих населених пунктах радянської України, виступаючи в кафе, на вулицях, готелях і театрах. На жаль, жодних записів музики тих часів не збереглося. Тим часом у Львові, що на той час був частиною Польщі, з'являється джаз-капела Леоніда Яблонського, яку ще називали Ябцьо-джаз. Гурту вдалося зробити модною українську пісню на теренах тодішньої Галичини. До капели, окрім самого Леоніда, входили такі відомі музиканти, як Богдан Веселовський, Анатолій Кос-Анатольський та інші. За чотири роки існування вони виступили на сотнях музичних вечорів, написали багато мелодій, найвідомішими з яких стали "Прийде ще час" та "Lwów", які можна послухати й зараз.

Повоєнні роки. Заборона й розквіт джазу

І до війни радянська мистецька наукова думка трактувала джаз як "буржуазну" зброю ідеологічної боротьби за свідомість радянських людей, аналізуючи цю музику досить поверхово й не вважаючи її новим оригінальним жанром у вітчизняному музичному мистецтві, навіть намагаючись заборонити виконувати джазові твори. Та вже в післявоєнні роки, через боротьбу із космополітизмом, з’являється постанова, що стверджує: джаз - це ніщо інше, як "буржуазне мистецтво".

Постановою ВКПб від 10 лютого 1948 року слова джаз і саксофон, як елементи ворожої культури, потрапляють під заборону, а цей період, який тривав вісім років, увійшов в епоху радянського джазового мистецтва, як час, коли "розгинали саксофони". Попри постанову, усе ж офіційної заборони джазу не було, лише квоти — не більше кількох композицій на вечір.

Незабаром з'являється відповідна субкультура фанатів джазу — стиляги. Ці люди, фанати дивного для радянських консерваторів одягу, страждали від критики влади аж до кінця шістдесятих років.

Попри постанови, після Другої світової війни в українському джазі триває епоха свінгу. Під управлінням Ігоря Петренка, а пізніше Гіві Гачічеладзе, джаз-оркестр "Дніпро" записує платівку із декількома композиціями. Паралельно з цим, в 1962 році, під проводом композитора та музикознавця Володимира Симоненка вдається заснувати перший Київський джазовий клуб.

Джаз-оркестр "Дніпро", диригент Гіві Гачечиладзе (1965 рік)

1967 року відбувається перший джазовий фестиваль — "Джем — сешн", який згодом проводився в багатьох містах України. Загалом, шістдесяті стали важливим десятиліттям в історії вітчизняного джазу. Десятки нових колективів з'являються, прогресують, вчаться нових форматів, та попри таке різноманіття, від них залишаються лише згадки, записи чи фото, а от музика багатьох виконавців вважається втраченою чи ще не знайденою.

Ігор Хома та славнозвісний Медікус

Особливої уваги вартий Медікус, що став першим джазовим ансамблем у Львові після Другої світової війни. Відвідавши фестиваль молоді та студентів у Москві, майбутній засновник гурту Ігор Хома, важлива людина в українському джазі, захотів створити власний ансамбль. Він вважав, що тодішня демонстрація народної культури була викривленою й далекою від реальності, тож формував і розвивав імпровізаційний джаз, орієнтований на український мелос. Лише завдяки твердому характеру та авторитету Ігоря Хоми, у колективі була жорстка дисципліна, яка, як не дивно, дуже позитивно впливала на успіхи ансамблю. Хома мав велику відвагу пропагувати джаз тоді, коли радянська система намагалася знищити в мистецтві все неординарне та ще й із виразним національним акцентом.

"…Перші думки про створення джаз-ансамблю й перші спроби виникли у 1958–59 роках. Але насправді повноцінним роком створення ансамблю Медікус вважаю 1960-й рік, у якому ми вперше вийшли по радіо й телебаченню в ефір. Я зорганізував цей ансамбль через свою любов і цікавість до джазової музики, з метою, щоби популяризувати народну пісню чи українську пісню в незвичайному естрадному або джазовому виконанні. Ми старалися відразу надати нашому оркестрові звучання оригінальності, виконуючи джазову музику, побудовану на мелодичному й ритмічному матеріалі українських народних пісень і танців. Так що із самого початку цей ансамбль зазвучав цілком незвично. Якщо уважно прослідкувати за всією історією оркестру "Медікус", то це відразу, як кажуть, вирізняє цей колектив…" — розповідав сам Ігор Хома (за матеріалами лонгріду 5 каналу).

Під чітким керівництвом Ігоря Хоми, ансамбль виступив на багатьох фестивалях, а також за кордоном. Важко недооцінити надзвичайну роботу, яку провів Ігор та його бенд для українського джазу. З’єднавши народні мотиви та чудову імпровізацію, вийшла унікальна, особлива, а також дуже близька музика кожному з нас.

Упродовж наступних двох десятиліть і аж до незалежності на джазовій арені з’являється багато музикантів, що з часом отримають звання легенд. Цьому сприяє відкриття нових джазових клубів у більшості міст України. Валерій Колесников з Донецька, піаністи Сергій Терентьєв та Юрій Кузнецов з Одеси, гітарист Володимир Молотков з Києва, Олександр Любченко з Дніпра – всі вони стають відомими не тільки вдома, але й за межами СРСР.

Буремні 90-ті

У перші роки незалежності з’явилося багато нових людей у джазі, які так само швидко зникли. Виникає багато фестивалів, яким, на жаль, не вдалося пережити рубіж тисячоліття. Нові колективи виконували та створювали музику, що охоплювала весь спектр сучасного джазу. Джаз Вуйко Бенд піаніста Петра Пашкова, Er. J. Orchestra піаніста Олексія Александрова, Схід-Side тенор-саксофоніста Дмитра Александрова, Jazz Impression Анатолія Алексаняна, фьюжн-гурт Брати блюзу Мирослава Левицького, гурт гітариста Сергія Овсянникова, біг-бенди Олександра Шаповала та Марка Резницького, вокальна група Mensound, піаністи Володимир Соляник та Сергій Давидов, вокалістки Тетяна Боєва, Тамара Грач, Оксана Кулакова та інші стали відомими джазовими музикантами. Однак, керуючись найкращими традиціями українського джазу, дуже багато творів того часу до нас не дійшли.

Особливо яскраво тоді виділився кримськотатарський композитор та гітарист Енвер Ізмайлов. Особливість його гри – винайдена ним самим "десятипальцева" техніка (ред. теппінг), прийом, коли обидві руки лежать на рифі інструменту. Не обійшлось й без використання народної, зокрема татарської музики. ЇЇ прояви можна особливо гостро відчути в альбомах "Мінарет" та "Східна легенда". Сьогодні дискографія Ізмайлова складає понад 5 альбомів, а професійна діяльність продовжується. 2009 року Енвер Ізмайлов отримав звання народного артиста України.

Зараз формується вже четверте покоління нових джазових музикантів. Усе це говорить про розвиток цього жанру навіть сьогодні. В Україні проводять багато фестивалів, які теж вносять свою лепту в розвиток цієї прекрасної музики, але про це все ми поговоримо в наступній статті.